Зі смертю в 1328 році Карла IV Красивого одним з найближчих його родичем по чоловічій лінії виявився король Англії Едвард ІІІ Плантагенет, претензії якого на французький престол стали формальним приводом до початку в 1337 році Столітньої війни. Наступного року ситуація для Франції стала критичною: в Гасконі, оголошеній Філіппом VI Валуа власністю французької корони, вдалось захопити лише Сен-Макер і Бле, в той час як на північному сході зусиллями Едварда ІІІ почалось формування антифранцузької коаліції — ембарго на експорт англійських товарів до Голландії далося в знаки і у графстві Фландрія, васалі Франції, почалось повстання, в ході якого був вигнаний граф Людовик І Неверський, а лідер проанглійськи налаштованого купецтва Якоб ван Артельвельде з Гента надав Едварду велику грошову позику.
Проте через загальний брак коштів і відмову англійського парламенту фінансувати війну з Францією початок бойових дій на континенті постійно переносився, і влітку 1339 року французи здійснили рейди на південне узбережжя Англії, напали на Портсмут, Нормадські острови, розграбували і спалили Саутгемптон, захопивши гордість королівського військово-морського флоту флагманське судно «Крістофер», і взяли під повний контроль протоку Ла-Манш.
У жовтні бойові дії почались в Нідерландах — Філіп VI відправив війська, щоб покарати графство Ено (Геннегау) за його допомогу англійцям під час їх спроби попереднього місяця захопити архієпископство Камбре і рейду Пікардією. Щоб заблокувати Брюгге, найбільший торговий порт Північного моря, через який йшла основна торгівля англійськими товарами з Фламандією, у розташовану за декілька кілометрів від нього гавань Слейс французи стягнули всі свої морські сили — 400 бойових суден, які складалися з 120 великих французьких, іспанських і генуезьких кораблів. Жан Фруассар в своїй «Хроніці Франції, Англії, Шотландії і Іспанії» повідомляє, що французький флот налічував 40 тисяч чоловік, в основному генуезьких найманців та пікардійців: «За наказами короля Франції вони стояли на якорі і чекали повернення короля Англії, щоб перешкодити його висадці на берег». Головнокомандувачами цієї армади були француз Ніколя Бегюше і генуезець Едігіо Барбавера під загальним керівництвом адмірала Гуго Кірьє.
Щоб зібрати силу, здатну прорвати французьку блокаду, Едвард ІІІ зупинив судноплавство в англійських гаванях, мобілізував усі кораблі водотоннажністю понад 100 тон, й 22 червня 1340 року 200 суден вийшли у море. Біля берегів Фландрії до них приєдналася ескадра під командуванням адмірала Марлея з 50 кораблів. Фруассар повідомляє, що чисельність англійського флоту складала 4 тисяч важкоозброєних латників і 12 тисяч лучників. Едвард ІІІ особисто вів його до Брюгге, штурманом був Джон Краба, головними адміралами — Роберт Морлі, графи Хантінгтон і Нортхемптон, Волтер Менні, Річард Фіцман.
24 червня в 11:23 англійський флот, підходячи до Слейсу, побачив «попереду так багато щогл, що здавалося, що перед ними знаходиться ліс». Він вишикувався в дві лінії, по боках розмітились судна з лучниками на борту, ще одне судно з лучниками Едвард ІІІ тримав в резерві. Бойовий порядок французького флоту був доволі міцним: у вузькому фарватері гирла ріки Західна Шельда судна вишикувались в чотири лінії, а ті, що стояли в тилу, були зв'язані канатами і ланцюгами між собою так, що вийшло 4 величезних плавучих платформи, які не давали можливості англійцям вдарити з тилу. Щоб принизити ворога, в центр французького порядку було поміщено захоплений рік тому «Крістофер», на якому розмістилися генуезькі лучники. Він і розпочав атаку, після чого залпом корабельної артилерії майже в упор була виведена з ладу одна англійська галера і потоплено судно підтримки.
У відповідь англійці, розтягнувшись у лінію, атакували французькі ескадри по всьому фронту. «Потім почалася дуже люта битва, лучники і арбалетники стріляли з усієї сили один в одного, а воїни сходилися в рукопашну. Для того, щоб домогтися більшого успіху, у них були великі кішки і залізні гаки з ланцюгами, які вони перекидали з корабля на корабель. Там було скоєно багато славних діянь, багато було взято полонених і було проявлено багато взаємовиручки». Серйозні пошкодження отримав «Томас», флагманський корабель Едварда ІІІ, але перевага була на боці англійців, кораблі яких легко маневрували, а лучники виявились удвічі швидшими за генуезьких арбалетників. Битва у бухті Слейс, за висловом Фруассара, була дуже «кривавою і страшною»: закуті в залізо бійці, падаючи за борт, були приречені, оскільки вже не могли виплисти через вагу своїх обладунків, багато людей було розчавлено в буквальному сенсі суднами, які під час атаки на великій швидкості стикалися один з одним і струшували за борт тих, хто на них був.
«Крістофер» був атакований відразу декількома англійськими кораблями, причому сам король брав участь в абордажній сутичці і був легко поранений арбалетним болтом в стегно. Англійцям вдалося захопити і повернути свій флагман та ще одне велике судно «Едвард», захоплене французами попереднього року під час атак на узбережжя Англії. Швидко укомплектувавши відвойовані кораблі своїми командами, їх одразу пустили в бій під англійським прапором. Обидва начальника французьких ескадр були взяті в полон в перші години бою: важко поранений Кірьє був убитий на місці, а Бегюше був повішений на щоглі «Томаса» за жорстокості, які він чинив під час розбійницьких набігів. Ця страта і захоплення англійцями французького флагмана «Святий Георгій» підірвали бойовий дух французів.
Фламандці слідкували за боєм з берегу ріки Звейн, але не поспішали взяти в ньому участь. Лише коли перевага англійців стала очевидною, вони напали на третю лінію французьких суден з тилу. Поле бою розпалось на локальні протиборства між окремими кораблями. Друга і третя лінії відмовилися від подальшого опору, екіпажі залишали кораблі і шукали порятунку на шлюпках, але робили це з таким поспіхом, що човни перевертались і люди гинули не в змозі добратись до берега.
Генуезець Барбавера скористався здатністю галер вільно і швидко пересуватися на веслах і при настанні відливу кинувся у втечу через невеликий розрив у ворожій лінії; при цьому він був атакований декількома англійськими кораблями, але відбився від них і благополучно врятувався зі своїм флотом.
Основні бойові дії припинились близько 10-ї вечора, проте запеклий бій з двома французькими кораблями тривав до світанку. Фруассар каже, що коли англійці взяли останній з них, на палубі було 400 трупів. За його словами французи втратили весь флот і 30 тисяч чоловік, англійці — два кораблі і до 4 тисяч осіб.
Перемога при Слейсі убезпечила Англію він висадки французів на її території і стала підгрунтям англо-фламандського союзу: щоб Фландрія змогла вступити у війну проти Філіпа VI, свого законного суверена, за пропозицією Артельвельде в січні 1340 року Едвард ІІІ урочисто прибув у Гент, де на головній площі проголосив себе королем Франції, після чого представники міст Брюгге, Іпру та Генту присягнули на вірність новому монарху. Завдяки цьому союзу графство Фландрія разом з графством Ено (Геннегау), що перебувало під правління баварської династії Віттельсбахів, підтримало англійське вторгнення у Францію і взяло участь у переможній битві при Кресі в 1346 році.
Коментарі
Дивіться також
• Перший Валуа на престолі Франції, 1328
• Початок Столітньої війни, 1337
• Битва при Кресі, 1346
• Битва під Оберошем, 1345
• Битва при Пуатьє, 1356
• Битва під Азенкуром, 1415
• Жанна д'Арк — Орлеанська діва, 1429
• Битва при Пате, 1429
• Битва при Кастільйоні, 1453